На галицькому Поділлі, над рікою Стрипою на Підгаєччині, посеред пахучих гаїв і лісів, на зелених левадах лежить село Зарваниця. Воно з давніх-давен славне і знане в усій Галичині з чудотворної ікони Матері Божої. Рік-річно приходили туди тисячі паломників, аби помолитись перед чудотворною іконою Пречистої Діви Марії і просити її помочі, опіки і покрова.
Про початки села Зарваниця збереглись поміж людьми два перекази. Один переказ про постання Зарваниці оповідає, що колись дуже давно прийшли сербські ченці на те місце, де сьогодні розташована Зарваниця. Поселившись тут, з часом вибудували над джерелом невеличку дерев'яну церковцю на честь Пресвятої Трійці. Незабаром і люди осідали в сусідстві монастиря й так постало село, що його від ченців-сербів названо "Сербаниця", а відтак ця назва змінилась на Зарваниця.
Інший переказ більш правдоподібний і поетично оспіваний нашим галицьким поетом В. Щуратом. Ось початок переказу:
"З татарських рук приймав смерть Київ.
Чого живцем вогонь не виїв,
Iшло під меч, йшло в неволю,
Втік лиш один чернець на волю..."
Зайшов він аж на галицьке Поділля, і вкінці спинився у лісах над рікою Стрипою, бо не було сили йти далі... Була темна літня ніч, як чернець змучений тяжкою і довгою дорогою, спраглий, голодний і з пораненими ногами, впав у знесиллі над рікою. Відпочивши, пішов до ріки, напився води і обмив собі рани, відтак клякнув, зложив руки до молитви і, звернувши очі до неба, молився.
"О, Ти, що в най прикрішій хвилі
Ведеш усіх до свого Сина,
Моя Провіднице Єдина,
Вкажи мету моїм дорогам,
Моїм стражданням і тривогам..."
Помолившись і заспокоївшись надією на поміч Небесної Неньки, чернець положився на траві й заснув. Рано, вставши зі сну, він любувався чарівною красою природи. Раптом недалеко зауважив якийсь блиск. Пішов туди і знайшов сяючу ікону Пречистої, яка стояла над джерелом чистої води. Чернець клякнув перед іконою і молився гаряче, а по молитві призадумався над своїм сном. Він бачив у сні, як Мати Божа зійшла до нього, а кругом Неї — ангели. Чернець упав перед нею на коліна і підніс руки вгору. Вона подала йому свій омофор і ним піднесла його.
"...Отут зрівнявся я з метою! —
...Тут я молитись буду,
Щоб на всяк час для всього люду
Моя мета — метою стала,
А місце, де крізь сон зарвала
Край риз святих слаба десниця,
Нехай назветься — Зарваниця".
Згодом чернець побудував на тому місці каплицю і в ній примістив чудотворну ікону Матері Божої. Біля неї згодом постало велике село Зарваниця. Цей переказ про постання Зарваниці більш близький для нас, а його правдивість стверджував би ще й переказ про теребовлянського князя, що заблудив на ловах, а блукаючи, занедужав. У блуканині зустрів чоловіка, який сказав йому, що недалеко живе пустельник, який має чудотворну ікону, а з-під каплички б'є джерело цілющої води. Люди з різних сторін ідуть туди. І хто помолиться перед іконою і нап'ється тієї води, той стає здоровим. 
І той чоловік радив князеві вибратися туди, щоб у Матері Божої виблагати собі здоров'я. Князь послав слуг, щоб привели пустельника з іконою і водою. Але пустельник сказав князівським слугам: "Якщо князь хоче бути здоровим, нехай сам приїде до ікони Пречистої Діви Марії". Вибрався князь сам. Йому назустріч вийшов пустельник, виніс ікону, освятив воду, дав напитися князеві, і князь чудом, в одній хвилині, став здоровим. Переказ не каже, котрий це був князь, але з обставин і часу втечі ченця бачимо, що це мусило статися тільки після татарського нападу на Україну, отже це міг бути князь Василько, або котрийсь інший із Романовичів.
Обидва перекази говорять про дуже давнє походження чудотворної Зарваницької ікони Богоматері і її початок сягає напевно XIII століття. Та не тільки перекази, але й історичні записки говорять про давнє походження Зарваниці і чудотворної Зарваницької ікони Матері Божої. З тих записок знаємо також і про напад турків на Зарваницю в давній давнині, про спалення церкви, монастиря і села. Та на пожарище знову повернулися ченці і люди, поставили церкву і монастир. Та й ця церква пішла з вогнем і на її місці стоїть сьогодні хрест, а нову муровану церкву поставлено в 1754 р. у вигляді хреста в іншому місці. Під час Першої світової війни згорів монастир.
Чудотворну ікону Божої Матері перенесено з каплиці над цілющим джерелом до мурованої церкви. Вона тепер приміщена над лівим бічним престолом. Там сяє серед золотих і срібних дарів, зложених на подяку за одержані чудесні ласки. На місці давньої дерев'яної каплички над джерелом стоїть сьогодні мурована капличка, а з-під неї й далі б'є джерело свіжої, здорової води і наче представляє ті джерела небесних благодатей, які невидимо спливають з ікони Богоматері на всіх, хто перед нею Божу Матір помочі просять.
В 1867 р., за тодішнього пароха Зарваниці о. Порфірія Мандичевського, короновано чудотворну Зарваницьку ікону Богоматері короною привезеною з Риму, а кардинал Іван Сімеоні виєднав у тодішнього Папи Пія IX відновлення відпусту для всіх, хто відвідає Зарваницьку церкву, висповідається, прийме Св. Причастя і помолиться в наміренні Святішого Отця. Відпуст починається на Вознесіння Господнє і триває у всі неділі і торжественні свята до Покрови Пречистої Діви Марії включно.
В 1742 році був у Зарваниці тодішній митрополит Атаназій Шептицький. Молячись перед чудотворною іконою, уклав прекрасну молитву до Матері Божої в Зарваницькій іконі. В тій молитві виявляє найглибше почитання до Богоматері, та між іншим каже: "...Отже недужі за Твоїм посередництвом видужують, горем прибиті зазнають полегшення, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають отримують від Тебе благодаті..
Вірну копію зняв у Зарваниці львівський живописець Т. Попіль. На честь Зарваницької чудотворної ікони є давня пісня, складена народом, в якій оспівують отриману чудесну поміч в різних людських терпіннях і клопотах.
Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої
ПОЯВА 28 СЕРПНЯ 1957 РОКУ НА УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
На Успення Матері Божої того року до Зарваниці зійшлося дуже багато прочан з усіх усюд. Біля каплички зібралося близько 3-4 тисяч осіб. У капличці – ніде яблуку впасти. По відправі утрені починається Служба Божа. Під час літургії голова сільради відбирає від Григорія Гоцекири ключі від каплички. Народ – у заціпенінні. Але плани Божі були інакшими: у тій хвилі, як Матір Божу було замкнуто в мурах, Господь Бог не опускає свій люд, а дає йому нову надію: Матір Божа з’являється у криничці одній жінці з с. Коропець, яка навколішках обходила капличку, дякуючи Матері Божій за чудесне врятування під час повені.
Але на цьому з’ява не припинилася. Люди побачили дивну ясність, немов срібну сітку, а у ній – Матір Божу Зарваницьку з Дитятком Ісусом на руках, коронованих, як на іконі. Багато прочан це тоді оглядало і можуть нині підтвердити побачене диво під присягою.
Ясність і з’ява, що виникли 28 серпня 1957 року, були весь час: і взимку, і влітку, аж до Успення Богородиці 1958 року. Я сам бачив це чудо багато разів.
Про чудо невдовзі довідався увесь край. Люди йшли до Зарваниці не тільки у неділі й свята, а й у будні, щоб помолитися і випросити ласки у Небесної Неньки. І Вона щедро посилала її своїм дітям…
ПОЯВА 30 КВІТНЯ 1962 РОКУ
29 і 30 квітня 1962 року на Великодні Свята як першого, так і другого дня з’їхалися безбожники з Золотників та Підгайців, розганяючи людей від руїн каплички. А криничку, ту, що біля руїн, і другу, трохи поодалік, позагортали камінням, дерням, намулом; поливали мазутом.
Другого дня свят близько 16-ї години хлопчики-школярі Зіновій Фірман, Омелян Стецина, Роман Андріїшин, Омелян Кушнір, Іван та Володько Городиські пішли до руїн каплички і почали бавитись там «гаїлки». Один з них, Зіновій Фірман, пішов до другої кринички, щоб хоч трішки очистити її від нечистот. Взявши кусень бляхи, він відгорнув дернину і нараз почув голос з води – виразний і дзвінкий: «Очищайте! Очищайте!» Хлопець злякався і чимдуж помчав до друзів, розповідаючи їм про пригоду.
Школярі без вагань гуртом подалися до кринички і знову почули з води виразний, дзвінкий, благально-ніжний голос: «Очищайте! Очищайте!». Нараз над водою з’явилась рука по лікоть: блискуча і ясножовта. Хлопці кинулися чистити криницю і з кожним разом, коли її лоно ставало чистішим, рука опускалася все нижче й нижче, під камінь, що у воді, і там зникла.
Привівши джерело до порядку, учні прикрасили його хвоєю та квітами і пішли далі бавитися до руїн каплички, аж до заходу сонця. Вернувшись домів, вони розповідали людям про надзвичайну пригоду… Розповіді їх були ідентичними, так що сумнівів стосовно того, що вони бачили і чули, не може бути ніяких…
ПОЯВА 26 ВЕРЕСНЯ 1962 РОКУ
Розповіла про неї Ганна Гапій, тоді учениця 6-го класу Зарваницької школи.
У середу після четвертого уроку директор школи Северин Кондрат наказав ученицям піти до лісу і принести галузок на мітли. Серед дівчат, крім Ганни Гапій, були Орися Манджур, Марія Фірман, Надя Рогачук, Ганна, Стельмах, Марія Крушельницька, Галя Леськів і Ольга Тимець.
Прийшовши до лісу біля руїн каплички, Ганна звернулася до подруг: «Маємо час наламати галузок. Йдімо спочатку помолімося». Всі радо згодилися і клякнули біля румовиння. По молитві Ганна каже: «Йдімо ще до тієї другої кринички, де Мати Божа з’явилася хлопцям, може, й ми побачимо її». Дівчата пристали і на це.
Під час молитви Орися Манджур побачила у криничці на воді Матір Божу з Дитятком Ісусом на лівій руці і сказала до Ганни Гапій: «Я бачу Матір Божу ось тут, в куті на воді. А ти бачиш?» Ганна відповіла, що бачить, решта учениць – також, і всі дуже тим втішилися. Одні клячали, інші стояли і молилися.
Пречиста Діва виглядала так, як на фотографії Матері Божої Зарваницької: з короною на голові, з коронованим Ісусиком на лівій руці. У правій руці Мати Божа тримала свічку, яка горіла. Марія зі своїм Сином дивилася на дівчат, мов жива. Учениці цим були настільки зворушені, що забули навіть, за чим йшли до лісу.
Директор школи, розгнівавшись, післав по них кількох учнів. Дівчата нашвидкуруч наламали гілляччя і вернулись до школи, а опісля розповіли всім про подію, що сталася з ними у лісі…
ПОЯВА 29 СЕРПНЯ 1963 РОКУ
Михайло Рисан (нар. 1917 року у селі Лапаївка Теребовлянського району) оповідає таке:
«1963 року, у суботу, на Успення Божої Матері я дістав якусь невимовну нудьгу і пішов до Зарваниці, щоб помолитися і набрати води. Коло кринички було повно міліції. Я вирішив обійти цю місцевість лісом і зайти до джерела іншим боком, та даремно. З жалем я повернув додому, але твердо постановив наступного дня знову відвідати ці святі місця.
У неділю на світанку ми разом з жінкою Броніславою і сином Зеньом вибралися в дорогу. На щастя, міліції коло кринички не було, а натомість люди співали пісень біля руїн каплички. Мене щось ніби потягнуло до кринички під лісом, де Мати Божа з’являлась хлопцям і дівчатам.
Прийшовши сюди, ми всі – троє, вклякнули і молимось. І ось під час молитви я бачу гарну Матір Божу, мов на фотографії, у кутку джерела. Це саме спостерігали й мої рідні. Довго ми оглядали Матір Божу. А коли люди почали співати Службу Божу, пішли до них.
Але тут якась невідома сила знову потягнула мене до кринички. Залишаю я громаду і кваплюся назад. Нараз бачу перед собою ще ясніше зображення Матері Божої, і на душі стає так легко-легко, немов у якомусь невагомому просторі.
Вертаю до руїн каплички, доспівую з людьми Службу Божу, а опісля знову до кринички: з дружиною і сином. Матір Божу Зарваницьку оглядаємо ще ясніше й виразніше. Підійшли й інші люди і теж побачили диво…».
ПОЯВА 18 СЕРПНЯ 1968 РОКУ
ЇЇ свідками були люди з сіл Лапаївки, Зарваниці і села Тудорова (нині Федорівни) Гусятинського району, яких 180 осіб.
Діялося так. Понад сто тудорівських прочан вийшли до Зарваниці раненько і міркували дістатися завчасу, але не встигли. Прийшли перед заходом сонця. До них прилучилися лапаївчани і зарваничани. Обійшли всі разом церкву, потім руїни каплички. Сонце зайшло.
І тут сталася дивна подія. Тудорівські дівчатка з образом Матері Божої Неустанної Помочі йдуть до другої кринички і, трохи наблизившись до неї, бачать дивну ясність, немов блискавку. Спочатку їм подумалось, що то призахідне сонце заломлює своє проміння, але невдовзі чітко побачили Матір Божу в хмарині, яка йде до них. З корони Богородиці та Ісусика, від їх рук линули дивні промені. Тривало видіння від 10 до 20 хвилин. Люди побачили цю ясність аж у Зарваниці (а це відстань 1 км) і бігли до каплички подивитись, що це таке?..
На основі давніх грамот та усної словесності історія цієї ікони є такою. В 1740-му році сталося так, що один побожний але багатий господар Зарваниці, Стефан Рисан, виїхав волами літньою порою на свою сіножать по сіно. Змучений, задрімав на возі. Коли ж пробудився, перед очима у нього щось ясніло з неба. Його воли стояли на колінах, а в повітрі, невисоко над землю, висіла ікона розп'ятого Спасителя, осяяна небесним блиском. В 1742-му році сам архієрей Анастазій Шептицький їде до Зарваниці зі Львова, щоб розслідувати це появлення. Пізніше він коронував цю ікону срібною короною, клякнув перед нею і відмовив, ним же складену, молитву: "О, пресолодкий Ісусе, Спасителю мій! Ти зійшов з неба на землю із ніздр Вітцівських в утробу Пречистої Діви."
В 1754-му році згоріла дерев'яна церква, але ікона залишилася неушкодженою. В цьому ж році була відбудована інша церква Святої Тройці і до неї перенесено обидві ікони. Ікону Ісуса було вміщено в головному престолі.
Зарваницю ще називають в народі - джерелом Поділля. На протязі більше ніж 800 років це місце магічно притягує всіх віруючих прочан української землі. В дивний спосіб увіковічнив та освятив Господь це місце - появою двох чудотворних ікон. Чому саме такий спосіб обрав Всевишній - звичайно ніхто не може знати. Але безперечним є той факт, що будь-яке чудо Боже має в собі найбільш спрощений варіант його прояву. І завжди ця простота балансує в уяві людській між правдою та вимислом. Можливо саме таким методом відбирає Господь своїх людей, бо не всі, хто бачить чудо - вірує, не всі, хто торкається чудотворних образів - зневіряються, але вірять у їхнє існування та чудодійну силу. І як тут не пригадати слова Ісуса до апостола Томи, коли той не повірив у Його Воскресіння: "Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у мій бік. Тай не будь невіруючий, але віруючий." І відказав Тома, мовивши до Нього: "Господь мій і Бог мій!" І каже йому Ісус: "Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які не бачивши, увірували." (Йоан 20, 21)
Зарваниця якраз є тим прикладом в українському християнстві, що показує скільки поколінь перейшло через чудо Зарваницької Божої Матері, переконані у його правдивості та достовірності. Історія Зарваниці чітко демонструє переваги християнства над темними силами зла. Ані татари, ані турки, ні польські пацифікатори, ні пожежі, ані знищення церков та монастирів, ні вивіз Господнього люду на Сибір, ні заборони відкрито відправляти Служби Божі, ні гоніння на монахів, ані московська та німецька окупації разом узяті не тільки не знищили цю землю і чудотворні ікони, а навпаки, додали сил і надхнення подолянам відстояти себе, відродитись і розпочати нову еру історичного насліддя Зарваниці.
В липні 2000-го року сталося відродження Зарваниці, над якою, як і в сиву глибину, струмить безкінечна і життєдайна енергія Божої Правди та Любові - посередницею якої є наша Матінка Божа - Цариця української держави нового тисячоліття і до віків вічних! До Зарваниці з'їхалися понад 500,000 прочан з України та з цілого світу, щоб відбути першу національну українську прощу в незалежній державі.
|